Спеціально для газети «Юридична практика»

В епоху розвитку сучасних інформаційних технологій та враховуючи те, що в Україні протягом майже двох років діє воєнний стан, у сфері судочинства далеко не останню роль грає використання відеоконференцзв’язку (ВКЗ). Коло проблем як процесуального, так і технічного характеру, що виникають у зв’язку із проведенням судового розгляду в режимі відеоконференції, є дуже широким. Як розвивається практика використання ВКЗ у корупційних кримінальних провадженнях, якими аргументами оперують учасники проваджень та судді, «Юридичній практиці» розповіли партнери Benchers Law Firm, адвокати, заслужені юристи України Олександр Микитенко та Ольга Шаповалова.

— Останнім часом у нашій державі, як і в більшості цивілізованих європейських країн, спостерігається стійка тенденція до цифровізації різного виду державних послуг. У цьому контексті все частіше можна почути інформацію про необхідність створення та реального функціонування електронного суду. А як з цим справи на практиці?

Олександр Микитенко (О.М.): Процес певної цифровізації у роботі судових органів стартував ще восени 2017 року — саме тоді Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було доповнено статтею 15^-1 «Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система» (ЄСІТС). Цією нормою визначалась необхідність створення та функціонування сукупності інформаційних та телекомунікаційних підсистем, завдяки яким забезпечується автоматизація певних процесів у діяльності судів та інших органів в системі правосуддя, як-то: ведення електронного діловодства, обмін документами та інформацією в електронній формі між судами та учасниками проваджень, проведення ВКЗ, тощо.

Щодо створення ЄСІТС в реальному житті, то цей процес відбувався досить повільно. У квітні 2021 року був прийнятий Закон, який передбачав забезпечення поетапного впровадження ЄСІТС. Мабуть, тільки після цього відбулося певне пришвидшення її створення та поступового впровадження в життя. Якщо орієнтуватися на дані, які були оприлюднені на сайті Державної судової адміністрації України (ДСА), то, починаючи з 05.10.2021, розпочали своє функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС — «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистема ВКЗ. Проте, для повноцінної роботи підсистем ЄСІТС на місцях, у судах різних рівнів, знадобився ще певний проміжок часу. Вірогідно, це було викликано необхідністю створення певної нормативної бази, яка регламентує питання, пов’язані з функціонуванням ЄСІТС, та технічного упорядкування роботи підсистем ЄСІТС. До прикладу, на сайті Вищого антикорупційного суду (ВАКС) інформація про приєднання до підсистеми «Електронний суд» була розміщена лише 09.11.2022, тобто, більш ніж через рік після інформації ДСА про початок функціонування окремих модулів ЄСІТС.

Думається, що певний вплив на розвиток цифрових технологій в судочинстві могло здійснити 37-ме пленарне засідання Європейської комісії з питань ефективності правосуддя Ради Європи (CEPEJ), яке відбулося у грудні 2021 року та засвідчило єдність європейських країн у питанні необхідності подальшої розробки інструментів у сфері цифровізації правосуддя. Тоді ж було прийнято План дій CEPEJ на 2022–2025 роки, ключовим елементом якого було визначено цифровізацію для кращого правосуддя та ефективне застосування новітніх технологій з дотриманням основоположних прав людини.

Крім того, на нашу думку, хоч і сумним, але все ж-таки поштовхом для початку функціонування окремих модулів ЄСІТС стало й те, що в лютому 2022 року проти України було розв’язано агресивну війну з боку рф. Ведення воєнних дій на території нашої держави викликало об’єктивні складнощі, пов’язані з неможливістю особистого подання або поштового відправлення учасниками проваджень документів у суди, а, тим більше, із забезпеченням їхньої безпосередньої участі в судових засіданнях. Тому треба було віднайти певний механізм, за допомогою якого судочинство в Україні не зупинилося би, навіть, з огляду на дію воєнного стану. І таким механізмом могло, як раз, стати використання відеоконференцзв’язку як однієї зі складових (підсистем) ЄСІТС, адже в разі застосування ВКЗ особа хоча і не присутня безпосередньо (особисто) під час проведення процесуальної дії (судового засідання), але бере участь у ній за допомогою технічних засобів.

 

— В Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК) є стаття 336, якою передбачене проведення процесуальних дій у режимі відеоконференцзв’язку під час судового провадження. На Вашу думку, чи для проведення судових засідань в режимі ВКЗ у кримінальних провадженнях було недостатньо процедури регулювання, передбачених цією статтею?

Ольга Шаповалова (О.Ш.): Так, дійсно, стаття 336 існує в КПК вже тривалий час; вона була прийнята та набула чинності разом з основним текстом кодексу у 2012 році, а у 2017 та 2022 році в неї лише вносилися певні зміни. Свого часу введення зазначеної норми в КПК було обумовлено необхідністю, з одного боку, дотримання строків кримінального провадження, а з іншого боку — створення умов, за яких учасники провадження могли би скористатися правом на безпосередню участь у розгляді їх справи судом, установленим законом, без огляду на їхній майновий стан, віддалене місце проживання, певні проблеми зі здоров`ям, тощо.

У статті 336 КПК законодавцем були визначені випадки, які дають підстави для здійснення судового провадження у режимі ВКЗ (дистанційного судового провадження): в разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; необхідності забезпечення безпеки осіб та з деяких інших підстав. Проте технічна сторона використання ВКЗ у КПК не висвітлювалась; вирішення таких питань, як використання відповідного програмного забезпечення, фіксація ВКЗ на технічних носіях певного виду, тощо, покладалося на ДСА.

Хотілось би зауважити, що положення статті 336 КПК щодо проведення ВКЗ почали використовуватися на практиці задовго до початку розв’язання агресивної війни з боку рф. Однак таке використання не мало системного характеру та не отримало широкого розповсюдження в діяльності судових органів. Скоріш за все, це було пов’язано з тим, що проведення судових засідань у режимі ВКЗ з метою інформаційної безпеки мало забезпечуватися певними технічними засобами, які працювали виключно за допомогою ліцензованої програми TrueConf. Але на практиці під час використання такого програмного забезпечення нерідко виникала низка проблем технічного та організаційного характеру.

Певну допомогу судам у кращому розумінні підходів до проведення ВКЗ могло надати «Керівництво щодо проведення судових проваджень у режимі відеоконференції», затверджене комісією CEPEJ 16–17 червня 2021 року на 36-му пленарному засіданні (Керівництво CEPEJ). У цьому документі розглядалися як процедурні аспекти всіх видів судових проваджень (з урахуванням певних особливостей кримінальних проваджень), так і технічні та організаційні вимоги до проведення судових проваджень у режимі ВКЗ. А в Додатку до Керівництва CEPEJ був наведений контрольний список основних вимог до використання ВКЗ у судовій практиці.

Фактично більш активне застосування судами ВКЗ почало здійснюватися лише після того, як Указом Президента України 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан. У зв’язку з тим, що на значній частині України проходили бойові дії, в судах почали виникали реальні проблеми зі здійсненням судочинства через неможливість забезпечення явки учасників проваджень у судові процеси. На це відразу зреагували Рада суддів України (РСУ) та Верховний Суд (ВС).

Вже 2 березня 2022 року у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану РСУ були надані рекомендації щодо роботи судів в таких умовах. У цих Рекомендаціях зазначалось, що якщо за об’єктивних обставин учасник провадження не може брати участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених КПК, як виняток, можна допускати участь такого учасника в режимі ВКЗ за допомогою будь-яких інших технічних засобів, в тому числі, і власних.

Наступного дня ВС спрямував головам апеляційних судів лист «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», в якому теж зазначалось, що якщо через об’єктивні обставини учасник кримінального провадження не може брати участь у засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених КПК, як виняток, можна допускати його участь у режимі ВКЗ за допомогою інших засобів.

Звісно, такі роз’яснення, які містилися у Рекомендаціях РСУ та листі ВС, сприяли збільшенню чисельності заявлених клопотань про ВКЗ.

О.М.: На жаль, ми не знайшли будь-яких офіційних статистичних даних щодо кількості клопотань про ВКЗ, заявлених учасниками судових процесів та розглянутих слідчим суддею, складом суду або одноосібно суддею в ході підготовки справи до судового розгляду. Але у зв’язку з тим, що питання участі в судовому засіданні в режимі ВКЗ дуже часто перекликаються з питанням забезпечення процесуальних прав учасників кримінальних проваджень, і зокрема, права на захист наших клієнтів, адвокатами BENCHERS здійснювався моніторинг судових рішень, ухвалених за результатами розгляду клопотань про проведення судового засідання в дистанційному режимі.

Ураховуючи, що відповідно до частини 9 ст. 336 КПК дистанційне судове провадження може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у ході моніторингу нами були проаналізовані численні судові рішення, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРДР), ухвалені Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду (ККС ВС), Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) та ВАКС як судом першої інстанції, якими було задоволено та відмовлено у задоволенні клопотань про судовий розгляд в режимі ВКЗ. Стосовно рішень ККС ВС відразу хотілось би зауважити, що вивчені під час моніторингу судові рішення за результатами розгляду клопотань про ВКЗ ухвалювались у різних категоріях справ, а не виключно у справах про корупційні кримінальні правопорушення, оскільки кількість рішень про ВКЗ саме у таких справах була дуже незначною. Тому для загального розуміння підходів суддів ККС ВС до призначення дистанційного судового провадження ми не обмежувались вивченням якоїсь певної категорії кримінальних проваджень.

Можемо із впевненістю стверджувати, що за період часу з лютого 2022 року і до кінця 2023 року кожним з цих судів було розглянуто досить багато клопотань про ВКЗ: АП ВАКС та ВАКС — щонайменше по декілька сотень, а ККС ВС — навіть тисяч.

Щодо того, від кого надходили клопотання про дистанційне слухання — з досліджених нами судових рішень, у яких був стисло викладений зміст клопотань, убачалося, що найчастіше вони заявлялися захисниками та підозрюваними/обвинуваченими. Також, але значно рідше, з такими клопотаннями зверталися заявники по скаргах, зокрема, на дії та бездіяльність слідчого або прокурора, представники потерпілих, свідки і навіть прокурори.

Взагалі коло учасників проваджень, які потенційно можуть брати участь у судовому засіданні в дистанційному режимі, процесуальним законом не обмежено. У частині 2 ст. 336 КПК лише зазначається, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Тобто, за змістом цього законодавчого положення клопотання про здійснення судового засідання в режимі ВКЗ може надійти або від сторони обвинувачення чи захисту, або від будь-якого іншого учасника кримінального провадження, який мусить/бажає брати участь в судовому розгляді.

Основними обставинами, на які посилались учасники проваджень в обґрунтування заявлених клопотань, були значна віддаленість постійного місця проживання (перебування) особи від місця, де здійснюється судовий розгляд кримінального провадження, та об’єктивні складнощі з особистою присутністю в судовому засіданні у зв’язку з дію воєнного стану. Серед наведених мотивів клопотань про ВКЗ також зустрічались такі, як фізична неможливість явки в судове засідання за станом здоров’я.

 

— Про які види ВКЗ ставилося питання у клопотаннях? І що Ви можете сказати про результати розгляду судами або суддями, слідчими суддями заявлених клопотань про ВКЗ?

О.Ш.: Із тих ухвал ККС ВС, АП ВАКС та ВАКС, які ми мали можливість вивчати, вбачається, що у клопотаннях найчастіше ставилося питання про проведення дистанційного слухання з приміщення іншого суду шляхом надання відповідного доручення цьому суду в організації ВКЗ; зі слідчого ізолятора або виправної колонії, тощо. Рідше за все учасниками проваджень ставилося питання про проведення ВКЗ за допомогою власних засобів зв’язку. Але кількість останніх клопотань збільшилась у 2023 році, особливо у другій половині.

Якщо порівняти судові рішення за результатами розгляду клопотань про ВКЗ, які були ухвалені у 2022 та у 2023 році, то можна говорити про те, що спостерігається позитивна динаміка та готовність судів працювати не лише в режимі оффлайн, а й онлайн.

Аналіз даних судової практики за 2022 рік свідчить про те, що навіть після отримання відповідних роз’яснень РСУ та ВС, судді до проведення судових засідань в режимі ВКЗ певний час ставилися з обережністю, особливо якщо мова йшла про використання учасником провадження власних засобів зв’язку. Вірогідно, це було пов’язано з тим, що в рекомендаціях РСУ та листі ВС мова йшла про те, що такий вид ВКЗ можна використовувати як виключення. Найбільш показовими у цьому сенсі є декілька рішень ККС ВС та АП ВАКС, коли суди відмовляли учасникам кримінальних проваджень у задоволенні клопотань про участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ із використанням власних засобів зв’язку (ухвали ККС ВС від 11.04.2022 у справі №572/499/20 та від 12.05.2022 у справі №442/3912/19, ухвала АП ВАКС від 15.09.2022 у справі №991/3285/22). Основні аргументи, на які посилалися суди, відмовляючи у задоволенні клопотань про ВКЗ, полягали в тому, що порядок роботи з технічними засобами відеозапису ходу і результатів процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції під час судового засідання у кримінальному провадженні визначається Інструкцією, затвердженою Наказом ДСА від 15.11.2012 № 155 (Інструкція); проте, цією Інструкцією проведення судового розгляду за допомогою власних засобів зв’язку не регламентовано.

На наш погляд, таке твердження є дещо дивним, адже Рішенням ВРП ще 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 було затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (Положення), у пункті 46 якого передбачено, що «за наявності в суді технічної можливості учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів». Більше того, пунктом 49 цього Положення було передбачено процедуру, якої має дотримуватися учасник провадження для забезпечення його участі в судовому засіданні в режимі ВКЗ: він повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті та перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним Інструкцією користувача підсистеми ВКЗ, для роботи із системою ВКЗ. Тобто, на момент ухвалення відповідних рішень, наведених вище, чинні підзаконні акти вже допускали можливість участі сторін або інших учасників провадження в режимі ВКЗ. А Інструкція, на яку містилося посилання, втратила чинність на підставі наказу ДСА № 362 від 26.10.2021.

Також нерідко суди та судді, відмовляючи у задоволенні клопотання учаснику провадження, виходили з того, що теза частини 1 ст. 336 КПК «Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції» лише надає можливість суду, але не покладає на нього обов’язок проводити засідання в режимі ВКЗ (ухвала АП ВАКС від 13.12.2022 у справі № 991/5499/22).

Водночас такі клопотання про дистанційний судовий розгляд, коли ВКЗ із учасником судового провадження забезпечувався із приміщення іншого суду, або у разі, якщо клопотання подавалась обвинуваченим чи засудженим з приводу проведення ВКЗ з приміщення слідчого ізолятора чи виправної колонії, найчастіше задовольнялися.

Останнім часом можна спостерігати, що практика вирішення клопотань учасників проваджень про проведення засідань в режимі ВКЗ зазнала певних змін та кількість задоволених клопотань у 2023 році, особливо, ближче до кінця року, в порівнянні з 2022 роком суттєво збільшилась. Така практика, однозначно, є позитивною, оскільки застосування судом (суддею, слідчим суддею) ВКЗ сприяє забезпеченню прав особи на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.

 

— Але, навіть при такій позитивній динаміці застосування ВКЗ, тим не менш, залишаються випадки, коли учаснику судового розгляду суди відмовляють у його праві на участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ. На Вашу думку, наскільки переконливими є підстави для відмови у задоволенні таких клопотань?

О.М.: У 2023 році в практиці судів, особливо АП ВАКС, все ще спостерігалися численні випадки відмови у задоволенні клопотань про здійснення дистанційного судового провадження в режимі ВКЗ. Причини відмови наводилися різні — недостатня законодавча врегульованість питання, неналежна вмотивованість клопотання, непідтвердження заявлених клопотань переконливими доказами.

В деяких ухвалах містилося посилання на те, що адвокат не наводить виключних об’єктивних обставин, які б дали підстави проводити дане судове засідання в режимі відеоконференції поза межами суду із застосуванням власних технічних засобів.

Ще одним із мотивів відмови у задоволенні клопотань про ВКЗ є посилання суду на неможливість у разі проведення ВКЗ забезпечити на належному рівні дотримання процесуальних прав особи, яка звернулася із відповідним клопотанням.

У цьому сенсі представляє інтерес ухвала АП ВАКС від 25.04.2023 у справі № 11-сс/991/278/23, якою було відмовлено у задоволенні клопотання захисника про його участь та участь його підзахисного в судовому засіданні поза межами приміщення суду. Захисником ставилось питання про проведення дистанційного судового засідання з використанням власних технічних засобів через систему ВКЗ за посиланням на офіційному веб-порталі судової влади України vkz.court.gov.ua за допомогою КЕП/ЕЦП; сам захисник та підозрюваний пройшли відповідну реєстрацію в Електронному кабінеті. Відмовляючи у задоволенні клопотання про ВКЗ, суд в ухвалі зазначив, що «здійснення судового провадження в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів підозрюваного … та його захисника … позбавить можливість суд виконати вимоги ст. 342-345 КПК та дотриматись процедури апеляційного розгляду». При цьому, які саме перешкоди виникнуть для виконання вимог КПК, в ухвалі, на жаль, зазначено не було.

Ми дуже добре розуміємо, що призначення ВКЗ за клопотанням учасника кримінального провадження є правом, а не обов’язком суду. І суд може в даному випадку використовувати свої дискреційні повноваження. Можна по-різному оцінювати наведені судом підстави для відмови у задоволенні клопотань про ВКЗ. Але, на наш погляд, дуже часто такі підстави є надто формалізованими і не сприяють а ні оперативності судового розгляду, а ні реалізації права сторін кримінального провадження на участь в судовому засіданні.

 

— Ви наводите аналіз окремих судових рішень, ухвалених судами касаційної та апеляційної інстанції. Але найчастіше клопотання про проведення дистанційного судового розгляду надходять в суд першої інстанції. Чи можете ви сказати, яка практика ВАКС як суду першої інстанції склалася з цього приводу?

О.Ш.: Скажу без перебільшення, що у 90, а то й у 95 відсотках рішень ВАКС за результатами розгляду клопотань про дистанційне судове провадження спостерігається позитивне вирішення питання.

Водночас, ураховуючи, що суди прагнуть до забезпечення єдності та сталості судової практики, привертає до себе увагу ситуація, коли ухвалені суддями ВАКС судові рішення мають певні розбіжності з тими, які за аналогічних обставин приймаються АП ВАКС.

Так, ухвалою АП ВАКС від 14.10.2022 (судове провадження № 11-сс/991/327/22) було відмовлено у задоволенні клопотання адвоката з розгляду його апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді ВАКС у режимі ВКЗ з приміщення Господарського суду Закарпатської області. Причинами відмови, як зазначено в ухвалі суду, стало те, що, на думку суду, характер питання не відноситься до спеціалізації господарського суду, тому організація такої ВКЗ не відповідатиме вимогам КПК.

Для порівняння: ухвалою ВАКС від 07.11.2023 у справі № 991/2367/21, судове провадження 1-кп/991/16/21, клопотання цивільного позивача про здійснення судового провадження у режимі ВКЗ задоволено та прийнято рішення про проведення підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні в режимі дистанційного судового провадження (ВКЗ) під час трансляції з Південно-західного апеляційного господарського суду за участю цієї особи. Варто сказати, що таких судових рішень ВАКС, коли ВКЗ проводиться шляхом трансляції з приміщення господарського або адміністративного суду, досить багато.

На нашу думку, позиція ВАКС щодо задоволення клопотань про проведення ВКЗ з приміщень судів іншої юрисдикції є більш гнучкою, ніж позиція АП ВАКС, оскільки у КПК не міститься прямої заборони здійснювати дистанційне судове провадження з трансляцією судового засідання з суду іншої юрисдикції. Крім того, задовольняючи клопотання про ВКЗ з використанням технічних та організаційних можливостей іншого суду, незалежно від його юрисдикції, суд надає кращі можливості для реалізації своїх прав учасникам судових проваджень.

Орієнтуючись в питаннях дистанційного кримінального провадження не лише на вимоги національного законодавства, а й міжнародно-правові акти, зокрема, п. с) Основних принципів Керівництва CEPEJ, ми не можемо не погоджуватися з тим, що саме суд має вирішувати, чи варто проводити певне слухання в дистанційному режимі, чи ні. Але ключовим для суду під час вирішення питання про ВКЗ має бути, насамперед, забезпечення загальної справедливості провадження.

 

— Ми говорили переважно про позитивні приклади вирішення клопотань щодо ВКЗ. Чи можете ви навести приклади, коли судом було відмовлено у застосуванні ВКЗ та прокоментувати їх?

О.М.: Так. Від загальної кількості розглянутих клопотань хоч і невеликий відсоток, але все ж-таки складають ті ухвали суддів та слідчих суддів ВАКС, якими у задоволенні клопотань про дистанційне судове провадження було відмовлено. І тут, на мій погляд, доцільно згадати про певні рішення ВАКС, які за майже однакових обставин суттєво відрізняються одне від одного.

В якості прикладу наведу справу № 991/904/22. У зазначеній справі обвинувачений, який проживає у Вінницький області, неодноразово заявляв клопотання про дистанційне судове провадження шляхом проведення судових засідань у режимі ВКЗ із одним із районних судів цієї області. Ухвалами від 08.06.2023 та від 07.12.2023 судом у задоволенні клопотань було відмовлено, а ухвалою від 26.09.2023 клопотання обвинуваченого про здійснення судового провадження у режимі ВКЗ під час трансляції з іншого приміщення було задоволено. Відмовляючи у задоволенні клопотань, суд виходив з того, що проведення судового засідання у режимі ВКЗ може негативно вплинути на дотримання вимог КПК, а прибуття в судове засідання належіть до процесуальних обов’язків обвинуваченого. Водночас, приймаючи рішення про задоволення клопотання, суд дійшов висновку, що, з огляду на характер процесуальних дій (судові дебати), такі судові засідання можливо проводити в режимі ВКЗ. На наш погляд, у наведеному прикладі суд, використовуючи межі суддівського розсуду, не навів переконливих доводів, чому ж на етапах допиту обвинуваченого та надання йому останнього слова неможна проводити судові засідання в дистанційному режимі, а на час судових дебатів – можна.

О.Ш.: Доповню, шо у мене особисто певне здивування викликало судове рішення щодо відмови у ВКЗ у справі № 991/5039/22. У судовому засіданні щодо обрання запобіжного заходу захисником було заявлено клопотання про здійснення судового розгляду в режимі ВКЗ, оскільки особа, яка підозрювалась у вчинені кримінального правопорушення, не мала можливості бути особисто присутньою в залі суду за станом здоров’я, про що надала відповідні документи, але бажала взяти участь у дистанційному судовому розгляді, реалізуючи гарантоване їй право на доступ до суду. Спершу слідчим суддею у задоволенні клопотання було відмовлено з тих підстав, що у клопотанні не містилось даних про обліковий запис особи у системі ВКЗ, але при цьому надано роз’яснення, що сторона захисту не позбавлена можливості повторно звернутися до суду з вказаним клопотанням за умови виконання вимог, необхідних для участі у підсистемі відеоконференцзв’язку ВКЗ. Після виконання стороною захисту всіх необхідних вимог слідчий суддя, повторно розглядаючи клопотання, знову залишив його без задоволення, але на цей раз мотивував це недоведеністю обставин, передбачених частинами 1, 2 статті 336 КПК України, без детальної аргументації щодо того, чому він дійшов такого висновку.

Водночас, з аналізу судової практики ВАКС убачається, що клопотання про забезпечення участі особи в судовому засіданні в режимі ВКЗ у інших провадженнях за подібних обставин неодноразово задовольнялися (ухвали ВАКС у справах №991/2198/22 від 07.07.2022; №991/1334/22 від 21.03.2022).

На жаль, така непослідовність суддів у вирішенні клопотань про ВКЗ не сприяє формуванню сталої та зрозумілої судової практики та не надає можливості стороні захисту на належному професійному рівні виконувати свої функції.

 

— Як ви вважаєте, чи можна усунути такі розбіжності в судовій практиці? І якщо так, то яким шляхом?

О.Ш.: На моє глибоке переконання, суддя завжди має знаходити розумний баланс, щоб норми національного законодавства, які надають суду дискреційні повноваження, не призводили до обмеження процесуальних прав учасників кримінальних проваджень. Саме на це орієнтує суддів Європейський суд з прав людини, адже під час застосування процедурних правил судді мають, з одного боку, уникати надмірного формалізму, який впливатиме на справедливість процедури, а з іншого боку, зайвої гнучкості, що може призвести до нівелювання встановлених законом процедурних вимог та принципу правової визначеності.

Крім того, треба враховувати, що право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією та статтею 21 КПК, не може бути формальним. Використання однієї з підсистем ЄСІТС — підсистеми ВКЗ однозначно створює умови, за яких спрощується доступ до правосуддя.

І наостанок хотілось би пригадати певні рекомендації, які міститься у Керівництві CEPEJ:

• п. 34. Проведення дистанційного слухання має ґрунтуватися на принципах справедливості, ефективності, швидкості провадження, співпраці, безпеки та законності обробки персональних даних;


• п. 56. Державам слід заохочувати суди ділитися кращою практикою проведення відеоконференцій для скорочення витрат і підвищення ефективності.

Судова практика застосування відеоконференцзв’язку ще досі перебуває в стадії формування. Тож, сподіваємося, що наші думки з приводу практики застосування судами дистанційного судового розгляду допоможуть учасникам кримінального провадження віднайти той самий розумний баланс між забезпеченням процесуальних прав таких учасників та справедливістю провадження в цілому.