Олег Валендюк, керуючий партнер АО Benchers та Ольга Шаповалова, партнерка АО Benchers розказали про нову практику укладення угод про визнання винуватості у WCC провадженнях, порівнявши українські реалії та міжнародний досвід. Про назрілі зміни та шляхи їх реалізації читайте в новому матеріалі для видавництва «Юридична практика»

Чому були потрібні зміни?

Останніми роками, незважаючи на лихо війни, наша держава намагається здійснювати кроки в напрямку реформування кримінального та кримінального процесуального законодавства. Мета таких змін є зрозумілою: на шляху до вступу в Європейський Союз ми прагнемо підвищити ефективність кримінального переслідування та наблизити чинні процедури до міжнародних стандартів.

Варто зазначити, що реформи мають особливе значення для протидії WCC — білокомірцевій злочинності, суб’єктами якої є представники державних органів, органів місцевого самоврядування, великого бізнесу, керівники підприємств, банківських установ, організацій тощо. Загальновідомим є той факт, що WCC-правопорушення, як правило, мають ненасильницький характер та вчиняються завдяки певній інтелектуальний діяльності їхніх суб’єктів. Але це не зменшує ступеня їх суспільної небезпеки, радше навпаки, адже наслідками таких правопорушень стають заподіяння матеріальної шкоди (нерідко — державі), ненадходження коштів до бюджету, зростання тіньової економіки, підрив авторитету державних інститутів, інколи навіть створення небезпеки для держави. В Ukraine Facility Plan 2024—2027 констатується, що боротьба з корупцією, протидія відмиванню коштів та фінансуванню тероризму має вирішальне значення для вступу України до Європейського Союзу, оскільки вона є частиною «фундаментальних засад» процесу вступу до ЄС. Окрім того, таку боротьбу розглядають як ключову обставину в контексті відновлення та підтримки фінансової стабільності нашої держави.

Одним із ключових напрямів реформування є вдосконалення інституту угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні. Потреба внесення змін у цей процесуальний інститут назріла через недостатню гнучкість попередньої моделі, яка містила в собі не надто ефективні стимули до укладення угод як для обвинувачених, так і для слідчих органів. Поштовхом до змін стали міжнародні зобов’язання України в межах співпраці з ЄС, а також МВФ та GRECO.

Інститут угод у кримінальних провадженнях довів свою ефективність у багатьох країнах світу, зокрема і в Європі (Італії, Іспанії, Франції, Чехії, Польщі тощо).

Яким чином, на думку Євросоюзу, треба було реформувати інститут угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні?

Практика застосування угод у кримінальному провадженні в Україні неодноразово була предметом уваги, а інколи й занепокоєння Європейського Союзу, особливо в контексті антикорупційних проваджень.

Що ж викликало занепокоєння ЄС? Щорічні звіти Єврокомісії та рекомендації міжнародних партнерів (зокрема GRECO, Венеційської комісії) дають підстави говорити про наявність побоювань у цих органів щодо потенційних зловживань, які можуть бути допущені під час укладання та затвердження угод, а саме: надмірного застосування угод у справах щодо топкорупції та непроведення в таких справах належного досудового розслідування; призначення надто м’яких покарань за вироками судів, ухваленими на підставі угоди, внаслідок чого винні особи уникають реального притягнення до законної відповідальності; дещо формального підходу до погодження угод — без належного вивчення таких аспектів, як суспільний інтерес чи репутаційні наслідки.

Саме тому ЄС рекомендував посилити судовий контроль за укладанням угод, включно з реальною (а не формальною) оцінкою, чи відповідає угода інтересам суспільства. Також рекомендації стосувалися належного обґрунтування судом укладеної угоди — детального наведення мотивів, які привели до її укладення, визначення ролі обвинуваченого у вчиненому правопорушенні та питань компенсації заподіяних ним збитків. На думку ЄС, було би доцільно обмежити використання угод у справах, що викликають значний суспільний резонанс, зокрема щодо топкорупції, службових злочинів високопосадовців, інших тяжких та особливо тяжких злочинів.

Однією з важливих обставин є необхідність забезпечення прозорості укладених угод шляхом надання публічного доступу до текстів вироків на підставі угод (звісно, за винятком конфіденційної інформації). Це мало би сприяти суспільному контролю і зменшенню ризику кулуарних домовленостей між стороною обвинувачення та стороною захисту і врешті-решт підвищувало би довіру до правосуддя.

Удосконалення законодавства має допомогти чітко визначити, в яких випадках укладання угоди є недопустимим, та запровадити процедурні гарантії перевірки добровільності та обґрунтованості укладених угод.

Європейська спільнота надіслала Україні чіткі та зрозумілі меседжі: угоди мають залишитися інструментом ефективного правосуддя, але лише там, де це не суперечить суспільному інтересу.

Яких змін в інституті угод про визнання винуватості очікували адвокати та як це вплинуло би на WCC-провадження?

Як свідчить національна судова практика, WCC-правопорушення найчастіше належать до тяжких або особливо тяжких злочинів. І відповідно, Кримінальний кодекс України передбачає за них суворі види покарання, насамперед позбавлення волі на тривалий строк. Але покаранню винних осіб ще й передує довготривале досудове розслідування та нерідко не менш тривалий судовий розгляд. Чому це так?

Розслідування і судовий розгляд зазначеної категорії справ, як правило, є дуже складними як для збору доказів і побудови обвинувачення, так і для доведення позиції захисту. Ці процедури вимагають прискіпливої уваги до перевірки обставин, які стали підставою для порушення кримінального провадження, та ретельного аналізу фактів, найчастіше — з вивченням великого обсягу документів, застосуванням спеціальних знань, проведенням складних експертиз. Тож для доведення справи до логічного завершення потрібні значні витрати часу, що нерідко призводить до проведення досудового розслідування та судового розгляду протягом кількох років. Собівартість розслідування та розгляду є значним тягарем для держави.

Доцільно зауважити, що якщо мова йде про кримінальні правопорушення, які вчиняються із застосуванням інтелектуальної діяльності та наслідком яких є, як правило, заподіяння матеріальної шкоди, збитків, то, відповідно, й покарання за ці злочини має відрізнятися від того, яке призначають суди за насильницькі злочини. Чи буде сприяти виправленню правопорушника його ізоляція від суспільства та позбавлення волі на тривалий строк? Навряд. На нашу думку, покарання за WCC-правопорушення мало би бути таким, щоб зробити злочинну поведінку особи економічно невигідною. І цьому мав би сприяти інститут угод у кримінальному провадженні.

Звісно, треба буде застосовувати принцип індивідуалізації покарання за вчинене правопорушення. З урахуванням особливостей воєнного часу, в провадженнях щодо WCC-правопорушень під час укладання угод про визнання винуватості доцільно було би робити акценти на таких питаннях:

• відшкодуванні шкоди, заподіяної WCC-правопорушенням;


• наявності щирого каяття винної особи, що може проявлятися не лише самим фактом визнання винуватості, а й насамперед її волонтерською діяльністю, наданням матеріальної допомоги, яка потрібна державі під час війни, особистою участю в бойових діях із захисту України.

Заслуговує на увагу досвід європейських країн, де застосовується практика призначення за корупцію покарання у вигляді штрафів, кратних розміру незаконно отриманої вигоди. Зокрема, згідно із законодавством Франції може бути застосований штраф у десятикратному розмірі отриманого хабаря, а в Німеччині штрафи можуть досягати дворазового розміру отриманого прибутку. Взагалі в європейських країнах визначений законодавцем розмір штрафу може сягати від кількох десятків тисяч до сотень тисяч і навіть мільйонів євро. Такі суворі санкції щодо правопорушників спрямовані на відновлення порушеного балансу справедливості та мають на меті не тільки здійснення заходів морального впливу на винних осіб, а й сприйняття корупції як економічно неприйнятного явища.

Саме з урахуванням наведених обставин очікувалося, що за WCC-правопорушення можна і доцільно призначати майнові покарання (звісно, які будуть виконуваними), а не такі, що пов’язані з тривалим позбавленням волі особи.

Водночас має суворо дотримуватися право на захист осіб, які підозрюються у вчиненні WCC-правопорушень, та реалізовуватися на практиці можливість застосування інституту угод.

Що нового принесли зміни до КК та КПК стосовно інституту угод про визнання винуватості?

Закон № 4033-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією» був прийнятий Верховною Радою України 29 жовтня 2024 року та набув чинності 1 листопада минулого року. У пояснювальній записці до проєкту цього закону зазначалося, що його прийняття сприятиме зниженню рівня корупції в Україні завдяки більш ефективному здійсненню досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень щодо кримінальних корупційних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Навіть поверховий аналіз цього закону дає підстави для висновку, що, очевидно, законодавець не тільки врахував вимоги ЄС, а й дослухався до думок наших науковців, серед яких чимало й адвокатів. Стислий аналіз законодавчих змін дає нам змогу виділити такі довгоочікувані адвокатами новели:

• значно розширено сфери застосування угод про визнання винуватості, включно з корупційними кримінальними правопорушеннями та кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з корупцією;


• збільшено законодавчо визначені розміри штрафів з одночасним розширенням можливості застосування цього виду майнового покарання як додаткового, якщо воно узгоджене сторонами угоди, навіть у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті;


• надано можливість сторонам угоди домовлятися про призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції статті, але в межах загального мінімуму КК;


• збільшено верхню межу строку покарання у вигляді позбавлення волі з 5 до 8 років, в межах якого дозволяється застосовувати звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у разі укладання угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Одночасно новий закон передбачив механізм погодження угод щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, з вищим керівництвом прокуратури та впровадив обмеження в застосуванні угод щодо організатора злочинів, за винятком випадків викриття ним іншого організатора.

Позитивним моментом є можливість сторін угоди про визнання винуватості повторно звернутися з клопотанням про укладення угоди, якщо в затвердженні першої угоди було відмовлено, але були усунуті обставини, які стали причиною такої відмови. Також тепер сторонам угоди надано процесуальну можливість у разі необхідності вносити зміни в текст угоди аж до моменту видалення суду в нарадчу кімнату.

У цілому можна констатувати, що внесення змін у законодавство щодо угод у справах про корупцію не лише сприятиме дотриманню принципу процесуальної економії, швидкому завершенню справ та відшкодуванню шкоди державі, а й реально допоможе зменшити навантаження на органи досудового розслідування, прокуратуру та суд, спростить і скоротить процедуру розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень зазначеної категорії і, відповідно, надасть можливість зекономити державні гроші, що витрачаються на забезпечення таких процедур.

Чи має оновлене законодавство щодо угод недоліки та які саме?

Цікавими і далеко не безспірними виявилися зміни до статті 77 КК щодо можливості застосування під час укладання угоди про визнання винуватості в провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. Причому ця стаття з жовтня 2024 року вже тричі зазнала змін, упроваджених Законами від 29 жовтня 2024 року № 4033-IX, від 20 листопада 2024 року № 4074-IX та від 5 грудня 2024 року № 4120-IX.

Спочатку Законом № 4033-IX статтю 77 КК виклали в двох частинах, і частина 2 передбачала можливість у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням унаслідок засудження особи на підставі угоди про визнання винуватості за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, призначити їй додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, однак за умови, якщо сторонами угоди узгодили призначення додаткового покарання.

Законом від 20 листопада 2024 року № 4074-IX стаття 77 КК була викладена в новій редакції: частина 2, що передбачала можливість застосування під час угоди додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, була виключена.

І нарешті, Законом від 5 грудня 2024 року № 4120-IX у статтю 77 КК було повернуто частину 2, але в дещо зміненій редакції: «У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо корупційного кримінального правопорушення, кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, може бути також призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна за умови його узгодження сторонами угоди».

Тобто ми мали можливість побачити серйозні коливання законодавця щодо необхідності (або її відсутності) призначати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна під час затвердження угоди про визнання винуватості у справах про корупцію.

А тепер хотілось би провести аналіз цієї норми з позиції захисника.

Уявимо собі, що внаслідок угоди сторонами досягнуто домовленість про повне відшкодування заподіяної шкоди, сплату штрафу в значному розмірі та конфіскацію майна. Виникає логічне запитання: в якій послідовності буде виконуватися вирок? Із яких коштів обвинувачений буде виконувати свої зобов’язання щодо сплати штрафу та відшкодування шкоди, якщо все майно або хоча би значну його частину заберуть? У такому випадку виникає конфлікт ресурсів. І очевидно, сторони угоди будуть обговорювати потенційні ризики настання цього конфлікту та уникати домовленостей про призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. Або ж винна особа буде докладати зусиль, щоби переховуватись від конфіскації майна.

Тож напрошується логічне запитання: в Кримінальному кодексі з’явилася чергова мертва норма, яка існує здебільшого для заспокоєння думки громадськості, а не для її застосування на практиці? Вірогідно, було би правильніше законодавцю визначити, що конфіскація майна не може бути застосована, якщо обвинувачений повністю відшкодував заподіяну злочином шкоду.

Реалізація законодавчих норм щодо угод: про що свідчить практика?

Про що свідчить статистика ухвалення судами, і зокрема Вищим антикорупційним судом (ВАКС), вироків на підставі угод до внесення змін у кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство та після цього? Навіть через незначний проміжок часу після змін спостерігається позитивна динаміка.

Так, за п’ять років судді ВАКС ухвалили 207 вироків, із яких 80 (що становить 38,5%) — на підставі угод про визнання винуватості. За останні пів року, починаючи з 1 листопада 2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 4033-IX, судді ВАКС ухвалили 44 вироки, з яких 22 вироки (50%) — на підставі угод. Тобто можна констатувати, що кількість вироків на підставі угод уже зросла більш ніж на 11%.

Аналіз низки вироків за 2025 рік (близько 20), ухвалених на підставі угод як ВАКС, так і місцевими судами Чернігова, Тернополя, Сум, Одещини, свідчить, що більшість із кримінальних правопорушень, щодо яких ухвалювались ці вироки, становлять корупційні злочини (ч. 3, 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України). 96% із вивчених проваджень — це справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Тобто після внесення змін у КПК угоди використовуються навіть у складних WCC-справах.

Переважно угоди про визнання винуватості укладалися ще на стадії досудового слідства, що говорить про реальне використання сторонами угоди засобів процесуальної економії та прагнення до скорочення часу на збирання доказів і передання справи до суду.

За злочини, вчинені після внесення змін до Кримінального кодексу Законом № 4033-IX, суди застосовували покарання залежно від передбаченого в санкції статті: у вигляді штрафів у розмірі 2000—3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до 8 років, із застосуванням статті 75 КК, зі звільненням особи від відбування основного покарання. Водночас під час укладання угоди сторонами досягалися домовленості щодо відшкодування збитків, завданих державі. Обвинувачені також охоче йшли на сплату добровільних внесків на потреби ЗСУ, що враховувалося судами як обставини, які пом’якшують покарання. Крім того, в декількох справах обвинувачені брали на себе зобов’язання сприяти викриттю організаторів злочинів.

Отже, можна виділити основні переваги, які демонструє на практиці нове законодавство щодо угод: це швидкий розгляд справ; відшкодування збитків державі; пом’якшення покарання для обвинувачених (часто умовні строки, штрафи, обмеження волі); наповнення державної казни за рахунок майнових покарань та добровільних внесків обвинувачених, зокрема на потреби ЗСУ.

Досвід застосування інституту угод у Нідерландах

У кримінальній процедурі в Нідерландах теж існує угода між слідством та обвинуваченим, яка має назву «трансакція» (Schikking/Transactie). Прокуратура може вийти до підозрюваного з пропозицією врегулювати справу без суду, якщо особа визнає факт порушення або погоджується з підозрою, сплатить штраф, компенсує збитки або візьме на себе інші зобов’язання. Причому угоду зі слідством можуть укласти не лише фізичні, а й юридичні особи. Від підозрюваного не вимагається повного визнання вини — достатньо його згоди на підписання трансакції. Якщо сторони виконують умови трансакції, справа не спрямовується до суду і в ній не ухвалюється вирок.

Але є і певні вимоги щодо укладання трансакцій: справа не має значного суспільного резонансу, а підозрювана особа не належить до кола топчиновників.

Такий підхід до вирішення справ щодо WCC-правопорушень дає змогу державі економити власні ресурси, які могли би бути витрачені на розслідування та судовий розгляд, і зосередитися на більш тяжких та значущих справах.

У Нідерландах насамперед роблять ставку на здійснення системної профілактики, формування довіри та відкритість у роботі державних інститутів, а не лише на кримінальне переслідування. Мета — не допустити, щоб виникло підґрунтя для розвитку корупції.

Найважливішим є те, що підхід до осіб, які підозрюються в WCC-правопорушеннях, був побудований на чітких стандартах верховенства права, доброчесності та пропорційності. Він включає в себе судові й позасудові етапи, але акцент завжди робиться на професіоналізмі, прозорості та мінімізації ризику політичного чи службового втручання.

Висновки

Законодавчі зміни 2024 року, безперечно, стали важливим кроком на шляху реформування кримінального процесу України та наближення його до європейських стандартів і водночас підвищення ефективності боротьби з WCC-правопорушеннями.

Можна впевнено стверджувати, що інститут угод про визнання винуватості демонструє помітне зростання популярності, що, своєю чергою, є свідченням довіри до нього з боку сторін провадження та його спроможності досягати процесуальної економії.

Важливими кроками для продовження вдосконалення цього інституту, на наш погляд, є:

• більш чітка регламентація порядку застосування конфіскації як додаткового покарання під час укладання угод;


• забезпечення законодавчих умов для реальної компенсації заподіяної шкоди державі;


• розвиток механізму стимулювання добровільних внесків обвинуваченими та їхньої співпраці зі слідством.

Вважаємо, що Україна має використовувати міжнародний досвід, зокрема:

• підвищувати прозорість процедур, які використовуються під час укладання угоди;


• розширювати профілактичні заходи на кшталт нідерландських програм доброчесності;


• уникати карального підходу там, де можливі ефективні економічні санкції.

Ключовим залишається баланс між ефективністю, справедливістю та довірою суспільства до правосуддя — саме цей баланс має стати орієнтиром для подальших реформ.