Порушення підслідності — прикра помилка чи свідоме зловживання?
У новій статті Павла Отвіновського та Ольги Шаповалової аналізуємо, як неправильне визначення підслідності впливає на підсудність, чому це особливо критично у корупційних справах та яку позицію зайняв ВАКС та АП ВАКС.
Матеріал спеціально для газети "Юридична практика"

Актуальність питання

Чинне кримінальне процесуальне законодавство досить чітко регламентує правила підслідності та підсудності кримінальних проваджень. Однак на практиці нерідко трапляються випадки, коли слідчими органами допускаються порушення правил підслідності, які надалі, звісно, впливають і на визначення підсудності справ. Чи є це прикрою помилкою, чи має місце певне зловживання з боку органів розслідування та/або суду? І який вихід можна знайти з цієї ситуації? Давайте спробуємо розібратися.

Нагадаємо, що підслідністю прийнято вважати сукупність ознак кримінального провадження, згідно з якими воно належить до провадження того чи іншого органу досудового розслідування. Тобто кримінальне провадження розслідує той орган, який згідно із законом має для цього відповідну компетенцію.

Важливість правильного визначення підслідності від самого початку досудового розслідування зумовлена зрозумілими причинами: якщо розслідування у справі проводить неналежний орган, компетенція якого може бути поставлена під  сумнів, це може звести нанівець всі результати досудового розслідування. Адже в порушенні правил підслідності вбачається суттєве порушення кримінального процесу – процедури, дотримання якої гарантується державою.

Так у чому ж причини того, що на практиці виникають порушення правил підслідності? Таких причин може бути декілька: від помилок у визначенні меж компетенції відповідного органу до свідомого бажання передати справу до «зручного» органу або суду. Особливо гостро це питання постає у провадженнях щодо корупційних злочинів, коли принципове значення має і те, хто розслідує справу, і те, який суд її розглядає.

Компетенція НАБУ та ВАКС: законодавче регулювання

Межі компетенції Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС) регламентуються положеннями Кримінального процесуального кодексу України (КПК) та Кримінального кодексу України (КК).

Відповідно до пунктів 1–3 частини 5 статті 216 КПК досудове розслідування в кримінальних провадженнях щодо окремих корупційних злочинів здійснюється детективами НАБУ. Йдеться, зокрема, про кримінальні правопорушення, передбачені в примітці до статті 45 КК, а також зазначені в статтях 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 КК – за наявності хоча б однієї з визначених законом підстав.

Після завершення досудового розслідування такі кримінальні провадження для їх подальшого розгляду передаються до ВАКС. Згідно зі статтею 33-¹ КПК ці справи віднесено до виключної предметної підсудності ВАКС.

Під час досудового розслідування у таких справах саме слідчі судді ВАКС здійснюють процесуальний контроль за дотриманням прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження в межах своєї юрисдикції.

Крім того, варто зауважити, що частина 3 статті 33-¹ КПК прямо забороняє іншим судам розглядати кримінальні провадження, що є підсудними ВАКС.

Підходи ВАКС до питання підслідності: проблеми правозастосування

На практиці виникають ситуації, коли навіть наявність у справі «спеціального суб’єкта» – посадової особи, щодо якої поширюється юрисдикція ВАКС, іще не гарантує правильного визначення підслідності. Органи досудового розслідування нерідко ігнорують вимоги закону, що, на жаль, згодом може призвести до помилкового визначення підсудності та загалом порушити баланс антикорупційної юстиції.

Показовою в цьому контексті є справа № 991/5465/25. У цій справі адвокат оскаржив бездіяльність слідчих Головного слідчого управління ДБР щодо неповернення тимчасово вилученого майна після проведення обшуків. Однак слідчий суддя ВАКС відмовив у розгляді скарги та повернув її адвокату з тих підстав, що розслідування у справі здійснюється не НАБУ, а ДБР, а отже, справа начебто не є підсудною ВАКС.

Фактично таке тлумачення меж судового контролю з боку слідчого судді базувалося на його переконанні в тому, що єдиним критерієм для визначення належної підсудності ВАКС може бути факт здійснення досудового розслідування саме детективами НАБУ. В ухвалі від 9 червня 2025 року ця логіка додатково аргументувалась такою тезою:

«Інше тлумачення такої норми позбавляє будь-якого сенсу саму згадку про частину 5 статті 216 КПК й також створює правову невизначеність, оскільки надаватиме можливість іншим органам досудового розслідування, ніж НАБУ, свавільно і довільно <…> скеровувати до ВАКС будь-які кримінальні провадження <…> що призводитиме до неможливості здійснення ВАКС ефективного судочинства».

Однак такий підхід, на нашу думку, є юридично сумнівним та таким, що суперечить букві й духу закону. Він ігнорує системний зв’язок між статтею 216 КПК (щодо підслідності НАБУ) та статтею 33-¹ КПК (щодо підсудності ВАКС). Підсудність ВАКС визначається не тільки тим, який орган здійснює досудове розслідування, а сукупністю умов, включно з характером правопорушення та статусом суб’єкта. Саме тому закон пов’язує предметну підсудність ВАКС із здійсненням розслідування НАБУ лише за наявності підстав, визначених у пунктах 1–3 частини 5 статті 216 КПК, а не суто формально – за назвою органу.

Отже, позиція слідчого судді ВАКС, на наш погляд, є не лише помилковою, а й вкрай небезпечною, адже формальний підхід слідчого судді ВАКС, зведений до механічного визначення підсудності виключно у разі, якщо справа перебуває у провадженні НАБУ, створює ризики юридичної невизначеності та фактично делегалізує підсудність навіть у випадках, коли вона закріплена законом.

Проте не все так погано, як здавалося.

Позиція Апеляційної палати ВАКС: пріоритет змісту над формою

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі № 991/5465/25дійшла висновку, який є протилежним позиції слідчого судді суду першої інстанції. Як результат, апеляцію було задоволено, а матеріали провадження – скеровано на новий судовий розгляд до ВАКС.

У своїй ухвалі Апеляційна палата продемонструвала змістовний, а не формальний підхід до питань підслідності та підсудності. Було наголошено, що згідно з кримінальним процесуальним законодавством право особи на захист виникає з моменту фактичного початку досудового розслідування, навіть якщо особі ще не повідомлено про підозру. Відтак така особа має реалізовувати права підозрюваного, зокрема – через судовий контроль за діями або бездіяльністю органів досудового розслідування.

Ключовий акцент Апеляційна палата ВАКС зробила на суб’єктному та предметному критеріях. У цьому кримінальному провадженні розслідування стосувалося «спеціального суб’єкта» – особи, яка була народним депутатом України, а згодом – депутатом міської ради. Незважаючи на те що цій особі повідомлення про підозру ще не було вручено, з фактичних обставин справи випливало, що їй інкримінуються корупційні кримінальні правопорушення, передбачені статтями 209 та 366-² КК.

З огляду на це колегія суддів ВАКС чітко вказала, що у справі наявні умови, передбачені абзацами 1 і 4 пункту 1 частини 5 статті 216 КПК України, які прямо визначають підслідність за НАБУ, а отже, і підсудність за ВАКС.

У цьому контексті є дуже важливим висновок, який зробила Апеляційна палата ВАКС: кримінальне провадження, що стосується ймовірного вчинення корупційного правопорушення спеціальним суб’єктом, навіть за умови фактичного здійснення досудового розслідування іншим органом (у цьому випадку – ДБР) все одно є предметно підсудним Вищому антикорупційному суду.

Отже, Апеляційна палата ВАКС спростувала формальний підхід, застосований слідчим суддею суду першої інстанції, та відновила логіку, закладену законодавцем у співвідношення підслідності НАБУ й підсудності ВАКС.

На останок

На нашу думку, правова позиція, сформульована Апеляційною палатою ВАКС, має принципове значення для подальшого формування єдиної та узгодженої судової практики у сфері антикорупційного провадження.

Саме завдяки такій позиції фактично підтверджено пріоритет змісту над формою: тобто під час визначення підсудності орієнтиром має слугувати не лише орган, який формально здійснює досудове розслідування, а й сутність кримінального правопорушення та статус особи, що підпадають під юрисдикцію ВАКС відповідно до статті 33-¹ КПК.

Значущість цієї позиції ВАКС полягає також у тому, що надається можливість забезпечення ефективного судового контролю на досудовій стадії саме слідчими суддями ВАКС, що, своєю чергою, є ключовим для дотримання прав і свобод осіб, щодо яких здійснюється досудове розслідування.

Як висновок: ігнорування або формальне тлумачення критеріїв підслідності й підсудності створює ризики правової невизначеності, підриває функціональну автономію ВАКС та НАБУ, а також може стати підставою для визнання порушень права на справедливий судовий розгляд.