За матеріалами газети «Юридична практика»

Перша сесія про шляхи відшкодування та компенсації шкоди від агресивної війни пройшла під спільним модеруванням Олега ВАЛЕНДЮКА, керуючого партнера Benchers Law Firm, та Олега МАЛІНЕВСЬКОГО, керуючого партнера Equity.

УЧАСНИКИ:

• Олена ДУМА, голова АРМА


• Сергій ПОГРІБНИЙ, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, д.ю.н., професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України


• Ганна ТИЩЕНКО, директор департаменту міжнародного співробітництва та представництва Міністерства юстиції України


• Олександр ЗЮЗЬ, начальник відділу взаємодії з державними, недержавними та міжнародними організаціями департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора


• Олексій КОТ, директор НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, член-кореспондент НАПрН України, професор, д.ю.н., заслужений юрист України


• Марина РЯЩЕНКО, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Питання відшкодування збитків може вирішуватись Україною та міжнародною спільнотою лише разом та комплексно у правовому політичному та економічному аспектах. Одне з головних питань – забезпечення реального відшкодування збитків. Московія не визнає агресії в Україні та не має наміру відшкодовувати збитки, зазначив Олег Валендюк і надав історичний огляд розвитку інституту виплат репарацій від держав:

«Підвалини сучасних міжнародних відносин сягають 17-го сторіччя, коли був укладений Вестфальський мир, суть якого полягала у визнанні за державами повного суверенітету. За такої концепції не йшла мова про відшкодування шкоди потерпілим.

Лише на початку 20 сторіччя провідні держави зробили першу спробу щодо врегулювання правил ведення війни. Найбільш відомі –  ІІ та ІІІ Гаазькі конвенції.

Проте міжнародне гуманітарне право остаточно сформувалось лише після закінчення ІІ Світової війни і укладення чотирьох Женевських конвенцій. Цими конвенціями було частково обмежено державний суверенітет і покладено на держави обов’язок вести бойові дії таким чином, щоб мінімізувати шкоду цивільному населенню.

Однак у питанні обов’язків відшкодування шкоди нічого не змінилося: за результатами війни переможці покладали обов’язок виплати репарацій на переможених. Причому репарації виплачували і отримували саме держави.

Новий крок: Угода про репарації між ФРН та урядом Ізраїлю, яка, крім репарацій державі, передбачала виплату репарацій на користь громадської організації «Конференція з матеріальних претензій євреїв до Німеччини», створеної єврейським конгресом. Після розвалу срср Німеччина почала прямі виплати колишнім громадянам срср, які були в’язнями концтаборів та були вивезені на примусові роботи. Однак принципово це нічого не міняло. Виплати репарацій та компенсацій здійснювались за рішенням влади Німеччини.

Після ІІ Світової війни в міжнародному праві відбулись кардинальні зміни: створена ООН, була прийнята Декларація з прав людини, що призвело до часткового обмеження суверенітету країн, створений ЄСПЛ – з’явились легальні міжнародні механізми відстоювати свої права у спорі з державою.

У більшості країн світу з’явилась кримінальна відповідальність за воєнні злочини, в т.ч. за порушення звичаїв війни проти населення, і  механізм відшкодування через судочинство шляхом подання цивільних позовів.

 

Проте реальна система міжнародної кримінальної юстиції не створена, Україна не приєдналась до Римського статуту. Практика створення військових трибуналів за окремим збройними конфліктами має надзвичайний характер і потребує консолідованої позиції міжнародної спільноти і, як правило, відбувається після поразки агресора.

Наприклад, спроба зробити міжнародний військовий трибунал у справі щодо збиття малайзійського боїнга у 2014 році виявилась невдалою і справу розглядав звичайний суд в Нідерландах.

Більшість реалізованих механізмів може бути використана після закінчення війни відносно переможеної держави.

 

Тож нагальним є питання створення нових як національних, так і міжнародних механізмів відшкодування шкоди від агресивної війни.

Окремі кроки вже зроблені: Генасамблея ООН в листопаді 22 року прийняла резолюцію про правовий захист у зв’язку з агресією проти України, в якій держави визнали необхідність створення міжнародного механізму відшкодування шкоди у співпраці з Україною. 17 травня 2023 року Рада Європи прийняла резолюцію про створення Міжнародного реєстру збитків, завданих агресією рф проти України. 44 держави та ЄС приєднались або заявили про намір  приєднатися до Реєстру.

Реєстр стане документальним обліком претензій щодо заподіяних збитків та шкоди, а також першою складовою частиною майбутнього міжнародного компенсаційного механізму, створення якого планується окремими договорами про співпрацю з Україною.

Заяви про збитки зможуть подавати всі зацікавлені фізичні та юридичні особи, а також держава Україна.

 

“Однак диявол у дрібницях, а щодо деталей виникає багато питань, деякі з них ми спробуємо сьогодні обговорити”, – зауважив Олег Валендюк.

Продовжило  Конференцію «Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок війни» нтерв’ю з партнеркою Benchers Law Firm Ольгою Шаповаловою. У ролі інтерв’юєра був Олександр Лисак, партнер EQUITY. В рамках фахового діалогу експерти обговорювали особливості застосування процесуальних інструментів у рамках кримінального провадження для відшкодування шкоди, заподіяної агресією рф.

За словами спікерів, із часів Другої світової війни уперше в Європі російська агресія проти України стала безпрецедентним порушенням основ міжнародного правопорядку та принципів міжнародного права. Під час військових дій заподіюються збитки не лише життю та здоров’ю, майну фізичних осіб, а й територіальним громадам, яким належить право власності на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси тощо. Державні підприємства, бізнес теж потерпають від агресії з боку російської федерації.

«Щодня ми отримуємо інформацію про нові злочини, що вчиняються військовослужбовцями рф проти мирного населення нашої країни. Обставини їх вчинення документуються: дані про кримінальні провадження вносяться в ЄРДР, щодо них проводиться досудове розслідування», – зазначила пані Шаповалова. Однак кількість вироків у таких кримінальних провадженнях, на жаль, за оцінками експертів, ще зовсім незначна. І майже поодинокими є випадки, коли в межах кримінального провадження судами вирішуються питання цивільного позову щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

«Наші адвокатські об’єднання постійно займаються моніторингом справ щодо злочинів, відповідальність за які передбачена главою ХХ ККУ, зокрема щодо воєнних злочинів. Більшість вироків суду стосуються статті 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни). Торік, відповідно до даних Державної судової адміністрації, було розглянуто дійсно мало справ про воєнні злочини. Статистика свідчить, що в цій категорії справ було ухвалено всього 13 вироків», – каже спікерка.

Якщо порахувати дані за цей рік із відкритих джерел, зокрема Презентації моніторингового звіту USAid та Української Гельсінської спілки й АПУ, станом на жовтень 2023 року було розглянуто 48 справ з винесенням вироку. Станом на сьогодні вже є вироки стосовно 66 осіб. Звісно, порівняно з числом 129 тисяч зареєстрованих кримінальних проваджень кількість винесених вироків у кримінальних провадженнях здається лише краплею в морі.

Утім, за словами пані Шаповалової, що стосується розгляду позовів – із цим ситуація ще гірша. «Ми знайомилися з тими судовими рішеннями та вироками суду, які сьогодні є в судовому реєстрі, та вивчали їх зміст, – ділиться спікерка. – Із 40 вивчених нами вироків судові рішення за цивільними позовами були всього в 5 справах».

Для того щоб допомогти потерпілим в рамках кримінального провадження захищати свої права, не чекаючи того часу, коли вони будуть це робити в рамках цивільного провадження, фахівці планують розробити певний шаблон позовної заяви, яку потерпілі зможуть певним чином корегувати.

У чому ж причина такої незначної кількості вироків, особливо з вирішенням цивільного позову? На думку пані Шаповалової, це пов’язано з багатьма причинами, зокрема зі складністю встановлення конкретних винуватців злочинів. Другий аспект полягає у складності тих випадків, коли особа, яка вчинила воєнний злочин, встановлена, але фізично відсутня та стадії досудового розгляду. З тих 40 справ, в яких були ухвалені вироки, станом на жовтень 2023 року 37 справ розглядались за процедурою in absentia. Це говорить про те, що в 11 випадках все ж таки Україні вдалось затримати тих осіб, які мали причетність до вчинення злочинів.

Лише у 5 розглянутих справах судами були прийняті рішення щодо цивільних позовів. У 3 рішення про стягнення стосувалося тих осіб, які були визнані винними у вчиненні злочинів.

Однак спікерка бачить перспективу за подальшим розглядом відповідних справ саме в рамках кримінальних проваджень. На переконання Ольги Шаповалової, найбільш ефективним способом захисту прав потерпілих від воєнних злочинів є подання цивільного позову саме в рамках кримінального провадження. Адже якщо ми говоримо про спосіб захисту у рамках цивільного чи господарського провадження, позивач має довести факт заподіяння шкоді та аргументувати її розмір. Коли ж ми говоримо про кримінальне провадження, тут варто звернути увагу на права та обов’язки потерпілого. Його обов’язки переважно стосуються певних процесуальних аспектів, а решта належить до процесуальних прав. А от до процесуальних обов’язків суб’єктів доказування, зокрема слідчих, належить виконання всієї роботи, яка стосується збирання доказів у кримінальному провадженні. «Доказування один раз в рамках кримінального провадження значно зменшує моральні страждання потерпілих, ніж доказування двічі в рамках кримінального і цивільного провадження», – переконана пані спікерка.

Як же все-таки правильно визначити відповідача у цивільних позовах, що розглядаються в межах кримінальних проваджень про злочини, пов’язані з російською агресією? На професійний погляд пані Шаповалової, це питання досить складне. «Проблема полягає в тому, що в нас дуже вузько визначено коло цивільних відповідачів у кримінальному процесуальному кодексі», – вважає спікерка. Стаття 62 передбачає лише 2 категорії – фізичні та юридичні особи. Держава як відповідач не передбачена в цьому колі. Норми міжнародного права говорять про імунітет держави, але на сьогодні ми знаємо про рішення ВС, згідно з яким цей імунітет у відповідних справах подолано. Отже, наявність імунітету не заважатиме розглядати позови саме до держави.

Партнерами заходу також виступили: юридична фірма Equity та Benchers Law Firm— генеральні партнери заходу, професійний партнер –  ЮФ Eterna Law, стратегічний партнер ЮФ «Шкребець і Партнери», партнер практики – ЮФ «Ілляшев та Партнери», офіційний партнер — ЮК «АРМАДА». Організатором виступило видавництво «Юридична практика».