Спеціально для журналу «Український юрист»

Проблеми корупції — це перманентна історія. Боротьба з її проявами в Україні не припиняється ані в публічній площині, ані в юридичній — ЗМІ постійно когось звинувачують, а законодавство та відповідні органи регулярно реформуються та вдосконалюються.

 

Антикорупційне законодавство: норми, проблеми та перспективи. Які зміни в антикорупційному законодавстві найбільше вплинули на розвиток практики? Що хотілося б змінити у правовому полі та в цілому в антикорупційній політиці держави? Прогнози подальшого розвитку антикорупційних процесів в Україні

 

В Україні, на превеликий жаль, законодавство здебільшого орієнтовано на боротьбу з корупцією, а не на її профілактику. І хоча є законодавчо закріплені засоби попередження корупції, такі як е-декларування, моніторинг способу життя та низка інших, вони сфокусовані винятково на чиновниках. А державі, насамперед, доцільно вивчити причини і витоки корупції та визначити коло суб’єктів, на яких має поширюватися протидія цьому явищу.

Щодо витоків корупції. Варто зауважити, що вона має дуже глибоке історичне коріння, яке відобразилося у формі народної мудрості в прислів’ях та приказках. Як не згадати «Без підпалу і дрова не горять», «Не підмажеш — не поїдеш», «Рука руку миє», «Того віз заскрипів, що давно дьогтю не їв», «Суха ложка рот дере». Тобто, треба констатувати той факт, що у свідомості наших громадян корупція здебільшого історично закладена як норма поведінки, а не як злочин.

Зараз в Україні багато робиться для викорінення корупції там, де був так званий людський фактор. Цифровізація та комп’ютеризація надали можливість у багатьох питаннях мінімізувати контакти людини з чиновниками і водночас значно пришвидшити процеси обробки даних, реєстрації, оформлення та видачі документів.

Проте задля прискорення процесу подолання корупції в Україні цього ще недостатньо. Державі, щоб «достукатись» до масової свідомості, треба зосередити зусилля, перш за все, на виховній роботі. Фактично суб’єктами попередження корупції повинні стати всі без винятку громадяни України. І законодавство має бути зорієнтовано здебільшого на профілактику корупційних правопорушень.

Чи добре те, що останнім часом ми багато чуємо про гучні корупційні справи топчиновників? Добре. Але, окрім зародження страху, така інформація на свідомість пересічних громадян і на рівень побутової корупції майже не впливає. Водночас, доки не буде викорінена побутова корупція, доти житиме і корупція верхівок.

 

Система антикорупційних органів. Як оцінюєте ефективність нинішньої системи боротьби з корупцією в державі? Наскільки узгодженими є функції та дії таких структур, як НАБУ, САП, ВАКС, ДБР, АРМА? Чи виправдана конкуренція між ними? Наскільки робота цих органів є прозорою?

 

Якщо порівняти результативність роботи органів держави у сфері боротьби з корупцією, скажімо, років десять тому і тепер, то однозначно можна констатувати прогресивні зміни. Не пам’ятаю, щоб в Україні раніше були такі гучні викриття злочинів посадовців високого рівня, яких затримали «на гарячому». Кожен обвинувальний вирок суду у справі топчиновника є яскравою демонстрацією того, що позитивні зрушення в роботі антикорупційних органів хоч і повільно, але відбуваються.

Водночас ще важко визнати роботу антикорупційних органів ефективною. Що ж заважає системі цих органів працювати злагоджено, як єдиний часовий механізм? Перш за все, неприхована конкуренція та відсутність належної взаємодії між НАБУ, САП і ВАКС.

Реалізація на практиці принципу змагальності сторін, активна позиція сторони захисту, враховуючи високий професійний рівень захисників у справах про топкорупцію, та незалежність і безсторонність суду під час прийняття судових рішень дозволяє на сьогодні Вищому антикорупційному суду ухвалювати не тільки обвинувальні, але й виправдувальні вироки, якщо для того є переконливі процесуальні підстави. І коли медіапростір у подальшому заповнюється критикою таких судових рішень з боку органів, які здійснювали досудове розслідування, складається враження, що це — спосіб виправдати свої професійні промахи.

Чи є певний рецепт виправлення таких помилок? Думаю, що так, і він дуже простий. Кожен орган має чітко та якісно виконувати свої функції, у своїй роботі керуватися професійною етикою, відверто визнавати допущені недоліки та працювати над тим, щоб їх не допускати у майбутньому.

Першоджерело.